Спочатку завдання зводиться до того, аби м'які тканини, позбавлені шкірного покриву, захищати від висихання. Потім повторно обробляють хірургічну рану, дренують її і заміщають шкірні дефекти штучним покриттям з поліуретанової губки (Epi-gard); застосовують пов'язки з відсисаючого матеріалу, кінцівки додають
піднесене положення. Додатково застосовують препарати, що знімають набряк рани. Лише через 1—2 нед може йти мова про остаточні заходи, які представлені нижчим.

1. Кісткові кукси необхідно настільки укоротити і округлити, аби вистачило м'язів або як мінімум повноцінної шкіри для їх укриття. Розщеплений шкірний клапоть, яким вкривають безпосередньо кість, допустимий лише на ультракоротких куксах і у дітей.

2. Для поліпшення покриття кукси м'якими тканинами може бути використаний перехресний клапоть, узятий з литкових м'язів іншої кінцівки
[Liischner, 1993]. Можна також узяти м'язовий клапоть з щонайширшого м'яза спини, пересаджуваний за допомогою мікрохірургічної техніки, проте він не ідеальний із-за своєї великої величини. Якщо удається мобілізувати куксу литкового м'яза, можна укрити кінець кукси гомілки. Необхідна іммобілізація кінцівки за допомогою зовнішнього фіксатора в положенні згинання в колінному суглобі під кутом 90°.

Коли через 2—4 нед набряк рани спадає, можна мобілізувати шкіру, що залишилася, і змістити її в дистальному напрямі. Якщо закрити рану не удається, все ж вона зменшиться в розмірах. Особливу цінність представляє шкіра над власною в'язкою надколінника — найважливішим центром опори на протез.

Останні дефекти закривають сітчастим трансплантатом. Для цих цілей можна використовувати полнослойную шкіру з відсіченого фрагмента кінцівки після його глибокого заморожування. Можна узяти шкіру з протилежного боку, але не із стегна ампутованої кінцівки! У дітей краще всього личить шкіра, узята з поголеної волосистої частини голови (див. мал. 2.19, г).